Тиждень в незалежній

З третьої спроби нарешті вдалося побувати в Україні. Квитки, на всю сім'ю купив за 2 місяці до вильоту у МАУ, на їхньому сайті. Досить дешево. Без багажу і їжі, але одне багажне місце докупив для чемодана. Ось саме з багажем виникли проблеми при вильоті з Баку, працівник аеропорту довго стверджував що він невидимий оплати за багаж. Довелося викликати представника авіакомпанії який роз'яснив працівнику що багаж оплачений в обох напрямках. Ручну поклажу ніхто не зважував, і до фруктів що віз з собою ні в кого питань не було ні в Баку ні в Києві.

Боїнг 737 базовий без мультимедіа і надмірностей, літак був повний, жодного вільного місця в економ-класу. У мене не було запрошення тільки бронь готелю і квитки туди -зворотний. Спочатку турбувався прочитавши масу інформацію на російських форумах. Даремно до громадян Азербайджану це все не стосується, пограничница ввічливо запитала про мету візиту, де будемо залишатися і наявності грошей на проживання. Побажала гарного відпочинку. Причому на чисто російською. Взагалі скажу ставлення українців до громадян нашої країни - гарне, навіть незважаючи на те що ми говоримо по русски. Так що ще раз переконуюся що менше потрібно вірити всяким Кисельовим і Соловйовим. Громадян Росії чоловічої статі звичайно всіх запрошували на співбесіду. Ну це і зрозуміло, дві країни знаходяться в стані війни.

Київ зустрів нас снігом і морозом. Замовлене онлайн таксі у компанії "ухил" - не приїхала, їх номери телефону так і не знайшов. Довелося купувати номер телефону Київстар за 90 гривень, попередньо обмінявши 20 євро в аеропорту (курс звичайно набагато нижче ніж в місті). Дівчина підказала номер якоїсь служби таксі, яке довелося чекати хвилин 30-40 на морозі. 255грівен і я в готелі. До заселення ще 4 години, але на рецепшіне люб'язно запропонували заселитися через 1,5 години, після майже безсонної ночі це було дуже до речі. Залишили речі в камері схову і пішли в Пузату Хату обідати. Попередньо обмінявши євро на гривню в одному з обмінників.

Після обіду і відпочинку в готелі, прогулянка по засніженому Хрещатику. Холодно. скільки,

Місцями стоять поліцейська і військові, мабуть був якийсь мітинг. Але все тихо. Підійшов до військових запитав дорогу до метро, ​​по російськи, по-російському і відповів сержант. Взагалі військові і поліцейські в Україні досить привітні. І не такі як їх описують по НТВ. Зайшли в метро, ​​художники сидять малюють картини на замовлення, олівцем або ще чим то чорним, толі графіт толі гуталін. Збивши ціну з 300 гривень до 200, вирішили теж намалювати портрет дитини. Півгодини, за цей час там же я накупив магнітиків. Півгодини пошуку тубуса для картини успіхом не увінчалися, поїхали ближче до готелю, зайшли в ресторан повечеряти Пет-Русь і потім в готель спать.Номер готелю хоч і з розряду люкс, але невеликий чистий з двома тв, канали правда тільки Українські, пара англійською і один на турецькому. На українських каналах бувають фільми російською з субпереводом. Та й в передачах говорять на двох мовах. Дивились дитячий конкурс Голос.

Другий день після сніданку в готелі, на метро до "Золотих воріт". Зайшли в музей, піднялися на оглядовий.

Холодно, вийшовши з музею випили чай-каву купивши в мобільній будці в парку. Взагалі по всьому Києву багато таких кавоварок, в маленьких закуточке поруч з обмінниками, в парках і на набережній, в будках-тавр ще десь. Далі пішов шукати ворон в клітці, чесно кажучи не сподобався. Звичайний глухий двір з кліткою і однієї величезної вороною.

Довго шукав, поліцейський навіть здивувався коли про ворон запитав, але напрямок вказав вірне, потім дівчина до двору проводила, що то розповідаючи на українському, але я не розчув. Взагалі кияни дуже доброзичливі, особливо дізнавшись звідки приїхав.

Потім пішли в Софію Київську, взяв квиток за 220 гр, хоча потім зрозумів що можна було і сімейний взяти за 200 гривень, гід буде через півгодини. А поки пройшлися по верхніх поверхах, фотографувати не можна. Екскурсія була на Українському, зрозуміти сенс можна. Десь годину дивилися Френкі і саркофаг Ярослава Мудрого, пристойно втомилися. Зайшли в трапезну, там зустріли колишню бакинка, розговорилися про життя.

На виході пристали виряджені "зебра" і "ведмідь", поки гроші не взяли не відстали.

Далі шлях був в сторону Андріївського узвозу, там теж прикупили сувеніри. Пам'ятник Булгакову.

Сподобалися вироби з дерева, коренепластика Олександра Катанова, купили мужичка і картину- аплікацію (правда не відразу, довелося поторгуватися).

Обідати вирішили піти в Гарбуз і К там є бізнес-ланч за 58 гривень.

Ксожаленію більшість страв були зі свинини, довелося задовольнятися вінегретом, гарбузовим супом і курячої ніжкою. Загалом середньо. Та й офіціантка була грубуватою, у всякому разі так здалося, тому чайових неоставілі.

По дорозі попався магазин Рошен, прикупили солодощів і звичайно Київський торт, на вечір.

Темніє дуже рано, в 16-00

Вирішив ввечері з'їздить в ТЦ Епіцентр, люблю я такого роду магазини. Величезний магазин, великий вибір, ціни різні. Купив всякі дрібниці для саду, шкода багаж дорогою, а то багато чого взяв би. Не стримався взяв два кущі смородини, для дачі.

Третій день був менш вдалим. Після сніданку в готелі поїхали до метро Арсенальна.

Алея слави, пам'ятник Невідомому солдату, пам'ятник жертвам Голодомору та звичайно Київської-Печорська лавра. Але ось на неї нас і не вистачило. Сніг з морозом та ще й вітер вкрай нас втомили. Тільки змогли обійти Лавру по двору, остаточно замерзнувши спустилися гріється в платний туалет (чесно кажучи здивувався що він платний) до електричної печі. Після вирішили не випробовувати себе на міцність і поїхати в який-небудь ТЦ, там хоч тепліше і багатолюдно. Вибір потрапив на Океан плаза. По дорозі ще зайшли в магазин взуття МЗС. Взуття на вигляд не погана, але чесно скажу - дорого. Взагалі скажу одяг в Києві дорога. І не тільки брендовий. У Океан плазі і пообідали, хоча там вибір не такий вже і великий. Сам ТЦ стандартний набір бутиків дорогих, в загальному і цілі що то купити не було, так по дрібницях.

Заблукали в Ашан, цікавий магазин, але ноги боліли і сил вже не було, повернулися в готель.

Діти вкрай втомилися і більше виходити нікуди не хотіли, ну а ми вирішили трохи відпочивши піти в львівську шоколадницю. Подивившись в навігаторі де найближча вирушили пішки по нічному Києву. Кафе-магазин представляє із приміщення в напівтемряві з невеликими столиків. Досить душно. Персонал дуже привітний, говорить на якомусь діалекті української мови, погано розуміли, доводилося перепитувати, терпляче повторювали. Ціни середні в кафе, і трохи вище в магазині. Прикупили ще з собою кілька трюфелів і шоколадних звірят дітям. Загалом сподобалося раджу. Правда від надлишку шоколаду трохи голова потім болить, а може з духоту в залі. По дорозі зайшовши в Сільпо прикупили копченостей, яловичина і курка.

Четвертий день, був у нас коротким і чекала поїздка в Дніпродзерджинська або як він зараз називається Кам'янсько. Тому вранці зайшли в ТЦ Гулівер, просто побродили. Замовили таксі в службі 838. В голову німого прийти що воно теж не приїде. І за 5 хвилин до призначеного часу не надішле смс що машин немає. Взагалі таксі в Києві велика проблема, на замовлення ціни низькі але реально таксі буде чи ні ніхто не гарантує, приватника в місті на вулиці зловити дуже важко, потім дізнався що є ще ред таксі яке платиш за лічильником, що теж не дуже зручно.

Загалом довелося бігти шукати таксі в околицях. Все або зайняті або їдуть за викликом. Знайшов один старенький пасат, який погодився їхати за суму більш ніж в 3 рази вища за ту що запитували служби. Говорив що в центрі пробки. Але робити було нічого довелося погоджуватися. Трансфер готелю взагалі був за неадекватними цінами. Чесно кажучи то що він називав пробкою по бакинським мірками зовсім далеко від справжньої пробки. Просто щільний рух на світлофорах. Загалом довелося бігти шукати перон де стоїть поїзд, до відправлення 15 хвилин але поїзд ще не підійшов. На пероні він стояв хвилин 5. Причому невідомо було з якого боку нумерація вагонів, її оголосили коли поїзд підходив до перону. І була вона з кінця поїзда, тут таке почалося, два зустрічних потоку бігом кинулася назустріч один до одного. Загалом організація посадки на поїзд не продумана до кінцями незручна. Потяги корейські, зручні як 2 так і 1 клас, відрізняються тільки розміром сидінь. Квитки електронні сам вдома можеш роздрукувати, перевіряють вже в русі. Інтернет хоч і заявлений, але його практично немає. Максимум вотсап відправити і то не завжди виходить. 5 годин у дорозі, швидкість 90-100 км / год іноді до 130. Прибутки строго за розкладом. На вокзалі нас зустрічали родич з яким років 35 не бачила.

Про П'ятий день особливо розповідати не буду. Гостювали у родича, їздили на дачу, знайомилися з життям Української провінції.

Шостий день поїхали в Дніпро (Дніпропетровськ) годину дороги на машині, дороги різної якості від старих в ухабинах радянських до сучасної кільцевої навколо Дніпра. Місто не маленький. Пішли на набережну і острів (назва не пам'ятаю). Набережна досить довга. Холодно, морозно, народу майже немає. Пара знімків на сімейних лавках. На острові були атракціони але вони не працювали та й погода не дозволяла на них кататися.

Пішли в центр, походили по вуличках. Місто сучасний, радянського періоду, історичного центру непомітний. Обідати пішли в ресторан Боваріус що в ТЦ Мост-сіті, повноцінний ресторан з ресторанними цінами.

У залі кілька мотоколяскою різного кольору-оригінально. Сиділи довго. Потім діти пішли на поверхи з розвагами. Ну а я поїхав в полюбився ТЦ епіцентр після 20 хвилинної прогулянки по центру. Звичайно Тц справив на мене гарне враження. Великим вибором різних товарів. 2-3 години в ньому пройшли непомітно. Темніє рано, поверталися вже вночі.

Сьомий день почався з прогулянки по місту, походу до Дніпра. Типове провінційне місто, багато пенсіонерів, тихо НЕ багатолюдно, машин мало.

Купив насіння різних квітів, правда потім побачив що у великій упаковці практично 3-4 насінини. Але найцікавіше всюди приймають пластикові карти, правда через курс манат-долар-гривня банків картою оплачувати вкрай невигідно. Пообідали в піцерії Чілентано. Нормально не дуже дорого і склад піци сам вибираєш. Увечері мав бути зворотний шлях на поїзді до Києва. Цього разу купейний радянського зразка.

Загалом все як в той час, починаючи від туалету до провідниці, правда вона була набагато вежливей ніж в ті роки.

Восьмий день, Сніг в Києві вже майже розтанув але було морозно. Замовив таксі до готель, на подив в цей раз таксі приїхало. Заздалегідь домовився з готелем що залишу речі у них, на що вони люб'язно погодилися абсолютно безкоштовно (правда я дав 5-6 гривень швейцара на чай) а сам відправився бродити по місту. Знову пішов сніг, місто знову став білим, було ще час до вильоту, на вулиці холодно куди піти? Вирішив піти в аналог ТЦ Епіцентр, Леруа Мерлін, мало того що він був в такому важкодоступному місці, що ніхто не знав як туди дістатися, довелося двороздільний заходити в метро, ​​їхати на лівий берег і там назад пересідати на автобус. До речі автобуси в Києві дорожче метро 6 гривень, а метро 4. Загалом після Епіцентру Мерлін не сподобався. Купивши пару дрібниць, повернувся в центр. Зайшли в Пузату хату, побродили по центру, знялася завірюха. Вирішили не ризикувати і поїхати в аеропорт по раніше, не сподіваючись на таксі. До відльоту ще 5 годин, на подив таксі приїхало хоч і не те що було в смс і з запізненням на 10 хвилин. Неспішно доїхали до аеропорту, реєстрація добре що почалася за 3,5 години до вильоту. Перевіряють в аеропорту ретельно, виникли питання до наших саджанців але пояснивши нас пропустили. Ручну поклажу зважували. 2-3 години на дютіфрі забагато, та й ціни там зашкалюють. Залишалося небагато гривні. Нічого немогу знайти за цю суму. Вкінці кінців купив пляшку горілки Немирів. Стане в нагоді хоч сам і не п'ю.

Літак знову переповнений, на одне місце зареєстрували двох пасажирів. Пересадити нікуди, добре що в бізнес-класу було одне вільне місце, виліт затримувався, літак довго поливали якийсь піною, напевно проти обмерзання. Загалом в Баку прилетіли з опозданіемна 45 мінут.Подводя підсумки скажу їхати звичайно потрібно навесні, на жаль погода наїдатися можливість багато чого побачити в Києві. Місто Київ великий, цікавого багато, ціни середні, але доступні Європи звичайно. Елементи совка ще залишилися але Україна рухається в Європу, повільно але зрушення є. Нагадує Баку кінця 90-х. Не скажу що люди живуть заможно, але в ресторанах клієнти є, багато дорогих іномарок. Правда і жебраків багато. Люди їдуть на роботу в Європу, заробляють, Україна більше аграрна країна, земля родюча, от тільки вплив Чорнобиля все ще дається взнаки. Населення строкате, в Києві багато приїжджих. Але в цілому доброзичливе. Тут ніхто не перевіряє реєстрацію як в Москві не вимагає гроші на кожному кроці. Кажуть в основному українською або російською з акцентом. Написи українською та англійською. Загалом все зрозуміло. Метро зручне хоч і пошарпане працює чітко і не дороге. Кухня в основному з використанням свинини, а й ми голодними не залишалися. Загалом цілком комфортно і думаю потрібно їхати без сумнівів, якщо у вас добрі наміри і тепле ставлення до цієї країни.