Як українці Азію годують: японці стають в чергу на майстер-класи з нашої кухні, а китайці в жаху від сала і оселедця

Ресторан "Сало" і пиво "Оболонь" ... в Китаї.

Українці люблять не тільки поїсти, а й із задоволенням пригощають інших. Навіть якщо життя закинуло їх на інший кінець світу.

Євген Мензелевскій живе у В'єтнамі вже півтора року. Приїхав до брата на весілля, помандрував по країні і залишився.

Йому щойно виповнилося 24, а він уже керує кухнею одного з найпопулярніших і великих (вміщує до 300 гостей) ресторанів у в'єтнамському туристичному містечку Хойан - Soul Kitchen. Про нього Женя готовий говорити годинами: "Ми готуємо страви ф'южн-кухні (від англ. Fusion - змішання, змішуються продукти і технології приготування різних національних кухонь. - Авт.). І я можу креативити, що завгодно. Ту ж котлету по-київськи я готую в якості закуски і подаю з фруктами ". У ресторані є постійне меню, а є страви, які змінюються кожні два-три дні.

"Страви йдуть строго в ансамблі з музикою. Якщо у нас японські діджеї, у нас суші-меню. Якщо національні хіп-хоп змагання, робимо більш доступне за цінами меню і з акцентом на закуски", - розповідає Женя. У підпорядкуванні шефа Мензелевского - 16 осіб, найстаршій співробітниці - 65 років. "Ця бабулечка навіть гримнути на мене може, якщо їй щось не сподобається, не дивлячись на те, що я шеф", - посміхається Євген.

Женя подумує про відкриття у В'єтнамі свого ресторану, але хоче ще набратися досвіду. У Києві ж він попрацював в чеською, французькою та українською ресторанах.

"Пам'ятаю, коли вперше потрапив на кухню, будучи офіціантом в японському ресторані, зрозумів - це моє. Зараз в кінці робочого дня дивишся на руки в опіках і пальці в порізах і думаєш: круто, ось це день видався! - каже Женя і додає: - Важко, в основному, через особливості в'єтнамського менталітету і місцевих звичок, як наслідок , Непорозуміння з персоналом. А таких ситуацій - мільйон. Наприклад, - продовжує українець, - кухарі не куштують страви перед подачею. Так, вони перевіряють їх на сіль і перець, але не отримують від цього задоволення. "Це не наше", - і все. Нещодавно я готував пельмені. І ось кухаря пробують їх, жують, їх особи кривляться, ніби ти їх мучиш, їй-богу! Ще якось зробив борщ і почав заправляти його несолодким йогуртом (в Азії сметану не роблять). Кухарі в шоці були, почали мене зупиняти ".

Євген Мензелевскій: "В'єтнамці дивуються, що я шеф з України, і розпитують про країну"

Варіант: "Я тут головний, слухати сюди!" - за словами нашого кухаря, у В'єтнамі не проходить. "Хлопці все болісно сприймають на свій рахунок, потрібно пояснювати все з жартами, м'яко вказуючи на недоліки. Така система, як в Україні, коли є злий шеф, кидається сковорідками, тут не працює. Тебе не будуть поважати і робити те, що ти вимагаєш ". Хоча, зізнається Женя, іноді нерви зовсім на межі. "Була одна ситуація. З сиром. Є гранульований пармезан, який в Азії використовується для паст, і дорогий пармезан, який ми нарізаємо, наприклад, до салату" Цезар ", - згадує українець. - Якось гранульований закінчився, я нарізав звичайний і заправив пасту. Боже, що почалося! Кухарі почали паличками сир звідти виколупувати. Я їм кажу: хлопці, це одне і те ж! Ні. Вони знають, що той пармезан - для пасти, і використовують його так вже 7-8 років, а цей - для цезаря ".

З гостями теж трапляються історії, посміхається хлопець. "Азіати, наприклад, часто замовляють карпаччо або сашимі (сире м'ясо і риба, відповідно). Їм приносять, вони з подивом дивляться на це і просять підсмажити. Або ж часто гості просять томатний сік, наприклад, до бургерам, і їм приносять свіжовичавлений, з цукром. У В'єтнамі соки роблять з цукром і великою кількістю льоду ".

На форменому одязі Жені красується нашивка з прапором України: "Клієнти дуже дивуються, що шеф з України, у В'єтнамі дуже багато шефів-французів ... Але із задоволенням все пробують, хвалять, запитують про Україну і ситуацію там". За його словами, одного разу клієнтові-японцеві так сподобалася локшина, що він, дізнавшись, що її готував українець, який раніше працював в японському ресторані, пригостив весь персонал морозивом. А це 40 чоловік.

КАМБОДЖА: УКРАЇНЦІ ВІДКРИЛИ кондитерські

У сім'ї Бірюкова з Дніпропетровська в Камбоджі - солодкий бізнес, Володимир і Тетяна - власники кондитерської Cafе Del Mar. Кажуть, Азія давно їх манила, а шість років тому вони, подивившись передачу про Камбоджі, вирішили: "Воно!" - і, зібравши валізи, вже через пару місяців осіли в приморському туристичному містечку Сіануквіль. Не було ні страху, ні сумнівів, при тому що їхали в незнайому країну з двома маленькими синочками.

Взагалі-то Тетяна за освітою - викладач математики, а Володимир - авіаційний інженер. І тут ... кондитерська. "В Україні я завжди пекла щось солодке до чаю, - ділиться вона. - У Камбоджі ми обійшли всі кав'ярні і булочні в нашому місті, але тутешні десерти в основному з рису нам не до душі. Наприклад, кульки з рисового борошна, всередині кокосовий сироп, банани в клярі, смажений солодкий картопля з кунжутом ... є і смачні, але ми звикли до борошняного. А воно тут несправжнє. Бісквіти роблять з порошку прямо на ринку в формованої сковороді. Це ж не можна їсти ". Тетяна знову почала балувати сім'ю випічкою, а потім почала возити тістечка на продаж - в кав'ярню одного.

За словами українки, найважче було знайти в Камбоджі обладнання та витратні матеріали для відкриття кафе: "Ми збирали це по всьому світу. Друзі привозили форми для випічки, силіконові лопатки і інший кухонний інвентар". Спочатку хлопцям в кафе допомагав один підсобний робітник, а зараз їх 12. "Працюємо і відпочиваємо разом. І відзначаємо дні народження кожного співробітника - обов'язково з тортом, який, на жаль, не кожен кхмер собі може дозволити", - говорить Володимир.

У кондитерську заходять як туристи, так і місцеві. Але у кхмерів - інші смаки. "Вони в основному тільки холодні напої замовляють, а якщо шматочок торта, то запивають його звичайною водою, - розповідає Тетяна. - Наші ж беруть багато тортів-тістечок, кави до них, а потім ще й на винос". Готують солодощі з імпортних інгредієнтів - в Камбоджі з продуктів майже нічого свого не проводиться: "Наприклад, ми використовуємо французький шоколад, німецьке молоко, датські вершки".

Камбоджа. Кхмери рідко заходять сюди, а ось туристи - постійно

КИТАЙЦІ: ЛЮБЛЯТЬ ГОРЯЧИЙ ОЛІВ'Є

Ресторан з промовистою назвою Salo кілька років знайомив жителів 24-мільйонного китайського мегаполісу Шанхай з українською кухнею. Його власники - подружжя Олександр Сушицкий і Аліна Можаровская - живуть в Китаї вже 8 років. Спочатку вони подорожували по країні, вивчали культуру і мову, а в 2013-му відкрили перший заклад, де подавали борщ, вареники і котлети. "До сала китайці, до речі, абсолютно байдужі, а ще не розуміють, як можна їсти оселедець, - посміхається Аліна. - Зате обожнюють млинці з різними начинками, а також торти" Наполеон "і" Медовик ". Ну а діти були в захваті від морозива, ми робили його самі ". Іноземці теж часто заходили в Salo - здебільшого німці і в основному за пивом і українською горілкою.

На кухні господарювали брат Аліни і його дружина, а Аліна з Олександром, так як вільно говорять на китайському, займалися обслуговуванням і баром. За її словами, вони намагалися навчити місцевих готувати українські страви, але безуспішно. "Китайці люблять все з яскраво вираженим смаком - дуже гостре, солодке або солоне. Їм важко відчути нашу кухню - для них вона несмачна, тому цим ми займалися самі, - розповідає українка, додаючи, що різниця в смакових пристрастях часто приводила до комічних ситуацій: - Наприклад, гості ресторану дуже дивувалися, коли основним гарніром у нас йшла картопля, вони постійно просили рис. Або пропонували робити мікс: один шар рису, один шар пюре і зверху знову рис. Ще борщ для них здавався дуже густим, адже вони супи п'ють , а не їдять. А салат "олів'є" вони часто просили розігріти в мікрохвильовці ".

На свята українці готували спеціальне меню: шубу і олів'є на Новий рік, кутю - на Різдво, а на Великдень пекли паски і фарбували яйця. Незважаючи на те що українські страви здавалися китайцям дивними і незвичними, вони з радістю все пробували, говорить Аліна, цікавилися нашими традиціями і звичаями.

Salo годував шанхайцев три роки, і лише недавно ресторанчик довелося закрити. "По-перше, оренда подорожчала в два рази, а по-друге, кухарі повернулися в Україну, по-третє, я тільки народила, і зараз весь час приділяю малюкові, - посміхається Аліна. - До сих по багато клієнтів дзвонять, просять приготувати їм що-небудь будинку на замовлення, але поки немає часу ... Може бути, в майбутньому ми знову що-небудь відкриємо ".

Китай. Ресторан з промовистою назвою Salo працює в Піднебесній вже кілька років

ЛАОС . Луганчанка Яна Бормотова вже два роки працює бухгалтером в італійському ресторані у Вьентьяне (столиця Лаосу). Каже, Лаос

- прекрасна країна для мандрівників, але тим, хто хоче тут жити і працювати, потрібні сталеві нерви. "Місцеві не дуже великі трудяги ... Це національна риса характеру, - розповідає Яна. - Є стара приказка: в'єтнамці садять рис, кхмери спостерігають, як він росте, а лаосци - слухають. Таки да".

Ще, за словами Яни, лаосци уникають будь-яких конфліктів - це теж національна риса: "Мінімальне підвищення голосу або розбір польотів з менеджером або офіціантами - все, людина відразу зникає без попередження і довго не йде на контакт. Не так, як у нас, - покричали і забули ".

Проблем з держорганами в цілому немає, ділиться досвідом Яна: "Пожежники і міліція не ходять, тільки податківці іноді, але їм поживитися нічим - за документами у нас все чисто. А СЕС тут, до речі, немає, інакше всі вуличні кафешки не працювали б, - у більшості немає доступу до проточній воді, а продукти довгий час зберігаються на спеці ".

Китай. Місцеві жителі в захваті від українських національних страв і нашого колориту

ЯПОНІЯ: НА МАЙСТЕР-КЛАСИ УКРАЇНКИ - ЧЕРГА

На кулінарні майстер-класи Віри Каракіду японці шикуються в чергу! Українка вже четвертий рік живе в Токіо і вчить місцевих жителів, як готувати вареники, пиріжки та інші страви української кухні. Саме автентичні страви, підкреслює Віра: "Я не люблю радянську кухню, тому не включаю її в програму майстер-класу, але ті ж олів'є і шуба

у японців на слуху, вони дуже просили їх навчити, і один раз я все-таки здалася ". За її словами, останніми роками тут з'явився просто колосальний інтерес до України та її культури.

У Києві у Віри, флориста і дизайнера одягу, була своя фірма з продажу сувенірів і дизайнерських виробів. Потім вона вийшла заміж, виїхала на 4 роки в Грецію, а потім - в Японію. Каже, що полюбила цю країну всім серцем: "Японці весь час вчаться, розвиваються, прагнуть бачити красиві речі і створювати їх. Мені дуже імпонує ця якість".

Кулінарією Віра захопилася ще в Києві. "Напевно, це гени, - посміхається вона. - Мій брат - шеф-кухар в столиці, він мене і заразив любов'ю до готування. Ще я обожнювала організовувати всілякі вечірки ... Думала тоді - от би знайти таку роботу, до душі. І моя мрія збулася! Правда, в Японії ". Після приїзду в Токіо Віра знайшла роботу в кулінарній онлайн-школі. Школа шукає студентів, а викладач організовує приміщення, як правило, на дому, і робить заготовки. Віра часто приймає 8 студентів. Спочатку вони готують, потім, природно, дегустують.

"Вчителі раз на місяць роблять для школи барвисту презентацію з фото страв та інгредієнтів. Кожен урок - це п'ять страв, у мене 10 уроків на місяць, - розповідає українка. - Студент платить $ 60 за майстер-клас (4-5 годин), $ 10 забирає школа, решта - викладачеві. Працювати - цікаво, а й складно: потрібно робити багато заготовок, нарізок, напівфабрикатів ".

До того ж, зізнається вона, на одних вареники і борщ далеко не заїдеш, потрібні свіжі ідеї.

"За цей час я провела величезну дослідницьку роботу про українську кухню, підняла архіви, документи в бібліотеках, знайшла сотні старовинних рецептів, про які і ми не знаємо. Це матеріал для цілої книги! Господи, мені складно порахувати, скільки видів борщу я готувала! - вигукує вона. - Наприклад, унікальний автентичний рецепт різдвяного борщу з грибними "вушками". Готується на буряковий квас, овочів - ні картоплі, ні капусти - там немає, тільки коріння. до нього подаються маленькі "вушка" на заварний тесті з грибним фаршем . Вони дуже крас Іво "лягають" на борщ ... Це ж мистецтво! "

Японці без розуму від борщу, та й будь-які рецепти з буряком приводять їх в захват - цей овоч тільки почали вирощувати в країні. "Він солодкуватий, а японці люблять підсолоджувати основні страви, - каже Віра. - У той же час десерти вони роблять майже несолодкими, тому в майстер-класах я сильно урізаю цукор в десертах. Для них що основні страви, що солодкі повинні бути приблизно одного смаку ".

Японців вчать ліпити вареники

Читайте найважливіші та найцікавіші новини в нашому Telegram