Міграція тварин, Кенія

Довга підготовка, нарешті, закінчена. Валізи, рюкзаки упаковані. Позаду десятки тестових вильотів і експериментів. В світанкової серпанку за ілюмінатором показується столиця Кенії - Найробі.

День на акліматизацію, день на дорогу в парк - час і кілометри летять непомітно. І тільки легкий внутрішній мандраж нагадує про те, що зйомки цього разу мають бути незвичайні. Нашим завданням було зняти дивовижне явище - кроссинг: перехід багатотисячних стад тварин через річку Мара в Африці під час сезонної міграції, потрапити на який є мрією будь-якого фотографа-анімаліста. Ми звикли знімати чудеса природи і рук людських, але досвіду зйомки швидко біжать тварин з керованою по радіо моделі вертольота у нас поки не було.

До вечора прибуваємо в табір на кордоні парку Масаї-Мара, складаємо техніку і перед самим заходом йдемо тестувати її на галявину недалеко від "їдальнею". Охорона табору - масаї - з цікавістю стежить за нашими приготуваннями до старту. Нарешті все перевірено, харчування включено, стартуємо! Збоку лунає якийсь дивний стукіт: молодий масай чи то від подиву, чи то від переляку відстрибнувши в сторону, врізається в найближче дерево.

Вранці ще затемна виїжджаємо з табору в пошуках антилоп гну. Практично відразу фари висвітлюють маленького гіпопотама. Проходить п'ять хвилин - нам трапляються гієни, потім ми бачимо що стоять поруч з дорогою слониху зі слоненям, трохи далеко - кілька жирафів. Після в'їзду в парк дорогу перед нашою машиною переходить самотній лев. Цікаво день починається! Насичено!

Точок переходу тварин через річку в парку не дуже багато. Обумовлено це тим, що берега досить круті, і нормальних спусків до води мало. Ще менше місць, де пологий спуск до води є на обох берегах річки. Гіди в першу чергу везуть нас до основної точки переходу. У річці плескаються гіпопотами і крокодили. По берегах - безліч грифів і марабу. У воді плавають десятки трупів загиблих при переході антилоп. Запах навколо стоїть відповідний ...

Потрібно відзначити, що більшість тварин під час переходу гинуть немає від крокодилів і гіпопотамів. Вони тиснуть один одного на смерть, намагаючись швидше опинитися на протилежному березі. Тих, хто ламає ноги, зриваючись на слизьких каменях по берегах, вночі з'їдають гієни. У цих місцях дуже гостро починаєш відчувати жорстокий "закон джунглів", де сильний завжди з'їдає слабкого і хворого.

Нам не щастить зі зйомками переходу тварин. Незважаючи на сухий сезон, майже кожен день іде дощ, небо сіре і затягнуте хмарами. Тварини йдуть через річку не суцільний масою, а в основному невеликими групами. Все це стало для нас неприємним сюрпризом. Досить складно вгадати, де і коли відбудеться перехід, але навіть якщо наші провідники правильно визначили місце, далеко не завжди можна встигнути зняти момент форсування річки антилопами.

Вся справа в їх лякливості. Якщо поруч з місцем переходу виявиться людина або машина, то тварини через річку не підуть, вважаючи за краще вичікувати або шукати інше місце. Кожен день ми сиділи в засідці по 6-8 годин, ховаючись за півкілометра від обраного тваринами місця і вичікуючи, поки закінчиться антилопи ритуал, що передує перший стрибок у воду.
Ритуал полягав в наступному: кілька тварин відділялися від стада і підходили до води. Вони нюхали воду, потім поверталися назад до стада, потім знову йшли до води - і так кілька разів, поки одна з антилоп не стрибати в воду. За нею спрямовувалися всі інші. Іноді в процесі підходу до води з іншого берега їх звали одна-дві антилопи, переправилися через річку на день раніше. Виглядало це дуже дивно, як ніби тварини розмовляли один з одним. Гіди називали це "співом", і якщо антилопи "заспівали", то чекай швидку переправу.

У момент, коли перші антилопи стрибали у воду, наставав час діяти і нам. Наш джип мчав, стрибаючи по купинах, до заздалегідь обраної позиції; я, як справжній танкіст, вилазив по пояс з люка в даху і запускав вертоліт. І, як правило, ми встигали зняти тільки кінець усієї дії, так як групи тварин були не дуже численні, а їх перехід через річку був блискавичний.

Але ще частіше переходи зривалися. Уявіть наші відчуття, коли після 6 годин сидіння в машині (а виходити з машини в парку строго заборонено) ви бачите, що тварини ось-ось підуть. Вже почалася стадія обнюхування води. Уже недовго залишається до першого стрибка ... І в цей момент по іншому березі прямо до групи антилоп під'їжджають 2-3 машини з туристами, які хочуть ближче розглянути, як тварини підуть в воду. А тварини - все! Вони злякалися і передумали. І шоу в цьому місці сьогодні вже не буде. Туристам що: вони ж не сиділи в засідці багато годин; поглазеют півгодинки і далі поїдуть. А ми в цей момент просто згорає від ненависті до недалеким водіям за чергову зірвану зйомку.

Проблеманаціональногопарка Масаї - Мара в тому, що в нього може заїхати практично будь-хто. Досить мати машину і купити квиток. У сезон з-за цього парк сильно переповнений. Подивитися на рідкісних тварин складно, так як не міг хто-то знайти, наприклад, сімейство левів в буші (так називається низькорослий африканський ліс в тих місцях), моментально до нього під'їжджає ще 15-20 машин. Тварини починають нервувати і йдуть. Та й знімати в таких умовах - дуже сумнівне задоволення.

З антилопами все ще гірше. Вони більш полохливі, ніж леви, а більшість водіїв в парку абсолютно не розуміє повадок гну і через це не дає подивитися на перехід ні своїм пасажирам, ні пасажирам водіїв-професіоналів. За той тиждень, що ми були в парку, в деякі дні переходи антилоп були зірвані людьми, або проходили вночі, коли людей вже не було (парк закривається близько 7 вечора).

Ще одна проблема, яка дуже заважала - це шум від туристів. Навіть якщо рейнджерам вдавалося навести відносний порядок і поставити машини на деякому віддаленні від місць переходу антилоп, далеко не всі туристи зберігали тишу. Особливо в плані шумності виділялися китайці. Вони зовсім не вміють розмовляти один з одним пошепки. Пару раз було сильне бажання пройтися по дахах сусідніх машин зі штативом в руках, щоб дохідливо пояснити про необхідність дотримання тиші в засідці.

В один із днів, поки ми шукали кроссинг, з нами трапилася історія, яка ледь не закінчилася трагічно. Ми знімали групу жирафів десь в центральній частині парку. Жирафи - це мало хто тварини, які практично не боялися нашої техніки, дозволяючи підлітати до них майже впритул. Під час зйомки з буша вийшов самотній слон. Треба сказати, що слон - одне з найнебезпечніших тварин в Масаї-Мара. Якщо ви чимось розлютили слона, то врятуватися від нього можна тільки втечею на машині. Залазити на дерева або ховатися під камінням марно! Слон не заспокоїться, поки не дістане вас.

Отже, в нашу сторону попрямував великий самотній слон. Уже тоді Дуо, один з наших гідів, сказав, що йому не дуже подобається, як йде цей слон. Дуо просто позначив своє занепокоєння. Ми з Сергієм в цей момент захоплено продовжували знімати групу жирафів, що знаходилася приблизно в 200 метрах від машини. Слон ішов прямо на нас. За сотню метрів від машини він зупинився і почав з допомогою хобота посипати собі голову дорожнім пилом. Побачивши це, Дуо закричав нам, що потрібно терміново їхати, так як дуже схоже, що слон буде нас атакувати. "Але що робити з вертольотом?" - запитав я. Вертоліт в цей час був в повітрі.

- До біса вертоліт! Інакше слон нас зараз сплющило як консервну банку!

Я кинув управління, залишивши вертоліт літати над жирафами, і пірнув у люк. "Еванс! Вперед!" - закричали ми з Дуо вже разом нашому водієві. Еванс немов уві сні чомусь не поїхав не вперед, а задом прямо під уже взяв розгін слона. Тоді ми закричали всі хором! Еванс прийшов до тями і включив першу передачу. Машина різким ривком пішла з траєкторії руху слона. Побачивши, що ми рятуємося втечею, слон припинив нас переслідувати і переключився на машину туристів, що стояла неподалік від нашої. Від'їхавши на пару сотень метрів, ми перевели дух. Ну а що ж вертоліт? Вертоліт терпляче висів в режимі автопілота в тому місці, де я його і залишив. Я знову виліз в люк і тремтячими руками швидко здійснив посадку, ледве встигнувши приземлитися, поки не сіли батареї. Загалом, історія закінчилася благополучно - тільки все, крім незворушного Сергія Семенова, змокли від припливу адреналіну.

Однак усвідомлення реальної загрози, якої ми зазнали, прийшло до нас на наступний день, коли гіди розповіли, що вночі самотній слон убив когось із місцевих жителів в сусідньому селі.

У такій нервовій атмосфері пройшов тиждень зйомок. Ми зняли кілька невеликих переходів антилоп через Мару, але результати нас не вражали. Настав останній день. План нашої поїздки до цього моменту вже і так був сильно перекошений, і більше залишатися в Масаї-Мара ми не могли. І в цей день удача посміхнулася нам. Виглянуло сонце. До основним місцем переходу через річку підійшло величезне стадо гну. Водії-профі разом з рейнджерами змогли організувати нормальну лінію з більш ніж сотні машин туристів. Все зачаїлися в очікуванні.

Головна частина стада підійшла до води. Тільки-тільки почався стандартний ритуал обнюхування і підходів-відходів. Але тут у кого-то в натовпі здали нерви. Один водій дав по газах, і за ним, за ланцюговою реакцією, кинулися всі інші. Стадо машин, димлячи вихлопними трубами і ревучи моторами, рвонуло до стада тварин. Я в цей момент сидів на даху нашого джипа, намагаючись не втратити на черговій купині наш вертоліт. Видовище, звичайно, було дуже захоплюючим. В голові відразу спливла сцена вертолітної атаки з фільму "Взвод" Олівера Стоуна. Але результат був сумним. Машини вперлися в стадо антилоп, а так як першого стрибка в воду не було, то і перехід, найграндіозніший перехід сезону, був зірваний. Тварини, пару хвилин подивившись на людей, розвернулися і побрели в протилежну від річки сторону.

Який облом! Ні, ну який же це облом! І все через одного нетерплячого телепня. Однак гіди обнадіяли нас тим, що помітили непрямі ознаки того, що перехід все-таки може відбутися, правда не в тому місці, де його чекає основна маса туристів. Наша і ще кілька машин з досвідченими водіями розгорнулися і кинулися до нової позиції. Поступово туди підтягнулися і інші туристи. Порядок у новій лінії машин залізною рукою підтримували рейнджери. Та й рухатися вперед, ближче до антилопам, більшості машин тепер не дозволяло кам'яне поле.

І ось воно, нарешті, здійснилося! Перший стрибок - і річка сірих тел спрямовується в воду. Початкову фазу переходу нам довелося пропустити. Якби в цій ситуації наш вертоліт своїм звуком налякав тварин, то, думаю, нас би лінчували на місці. Тому ми стартували тільки через пару хвилин після початку дійства. Однак шум від проходить повз гігантського стада тварин був таким, що вертольота ми практично не чули.

А подивитися там було на що: за словами гідів, після тижня пошуків і очікування в савані ми, нарешті, стали свідками наймасовішого і тривалого переходу тварин за весь сезон 2013 року. Тепер і ви зможете побачити його на власні очі в віртуальному турі, який ми публікуємо сьогодні.

А тепер кілька фактів про міграцію антилоп в Масаї Мара.

На південному заході Кенії, прилягаючи з півночі до танзанійського парку Серенгеті, знаходиться унікальна природоохоронна територія - Масаї-Мара. Заповідник отримав свою назву від імені корінного населення (племені масаї) і протікає тут річки Мара.
З площею в 1510 квадратних кілометрів, Масаї-Мара - одна з найбільших природних резервацій в Кенії. Здебільшого, ландшафти заповідника - це трав'яниста савана з гаями акацій. Західний кордон Масаї-Мара утворена одним з схилів рифтової долини, і в цій болотистій місцевості, завдяки великій кількості вологи, мешкає безліч тварин.

Гордість Масаї-Мара - «велика п'ятірка» (так називають найзнаменитіших представників фауни Африки: лева, слона, носорога, буйвола і леопарда). У річках Мара і Талек живуть крокодили і гіпопотами; зустрічаються в заповіднику гепарди, зебри, гієни, жирафи, газелі та інші дикі звірі. Тут також налічується понад 450 видів птахів.
Але найбільш численна в Масаї-Мара популяція антилоп гну: мова йде про мільйони особин. Щорічно, приблизно в липні, ці тварини величезними стадами мігрують з висохлих рівнин Серенгеті на північ в пошуках свіжої трави, а в жовтні повертаються назад на південь.
Ще до прибуття в Кенію вони долають на своєму шляху дві річки в Серенгеті: Мбалагеті і Груметі. У звичайний час ці річки спокійні, але з приходом дощів вони стають повноводними, що представляє складність для мігруючих тварин.
Однак древній інстинкт рухає антилопами настільки сильно, що вони готові долати всі перешкоди. Їх не можуть зупинити ні швидка течія річок, ні леви, крокодили або інші хижаки.

За час своєї тривалої подорожі гну проходять 3000 км. За підрахунками вчених, мільйонам цих парнокопитних щодня потрібно 4000 тонн трави.
На жаль, під час важкого шляху багато тварин гине. Останнім і найбільш складним кордоном стає кенійська річка Мара. Антилопи щільним кільцем збираються біля її берегів, вибираючи найзручніше місце для переправи. Рік від року воно відрізняється, як щорічно відрізняються рівень води в річці і інші фактори.
Цей вибір може зайняти кілька днів, але він не завжди буває вдалим. В ідеалі місце, де гну переправляються вбрід, повинно мати спокійний плин і відкриті, вільні від рослинності берега. Але іноді антилопами вибираються «суїцидальні» точки переправи, і тварини гинуть сотнями.
Але не будемо про сумне! До кінця жовтня в Серенгеті починаються перші короткі дощі, що наповнюють водойми, і антилопи - ситі і задоволені - спрямовуються назад. Вони йдуть тим же шляхом; при цьому близько 90% самок вже готуються стати матерями.

Після повернення на рівнини танзанійського парку починається новий життєвий цикл антилоп гну: на світ з'являється приблизно чверть мільйона дитинчат, які вже наступного літа, так само, як і їхні предки, відправляться в шлях за соковитими травами заповідника Масаї-Мара ...

Фото і текст: Сергій Семенов і Стас Сєдов

06.11.2013